Крапленая колода Бянко: як розбагатіти на карткових іграх

101

21.03.2016

Карткові ігри з залученням крапчастою колоди мали місце в світі ще з давніх часів. Кожна епоха відома своїми шулерами, які збагачувалися за рахунок довірливих громадян. Але найщасливішими з них вважаються Лафоркад і Б’янко.

Гра і ворожіння

Історики вже добре вивчили виникнення і застосування гральних карт. У циган у Франції існували карти, призначені для ворожіння. Багато в чому вони нагадували відомі багатьом Таро. Та циганські карти Таро відбулися від єгипетських таємних магічних книг. Але насправді передбачення майбутнього за допомогою карт стало одним з видів нелегальної діяльності та ефективним способом збагачення за рахунок невдалих людей. Влада Франції почали активну боротьбу з циганам – їх садили у в’язниці. Але за гратами ворожбити зустрічалися з вбивцями, розбійниками, злодіями, які також відбували тюремний термін. Наявні у циган карти не могли не зацікавити злочинців, так як за допомогою всього однієї колоди можна було скоротати довгі дні у в’язниці.

Кримінальники пристосували гадальні карти до своїх потреб і почали грати в них. Так, кількість карт в колоді скоротилося до 36, а кубики, орли, стріли і пентаклі були спрощені. Карткова ієрархія (валет, дама, король, туз) була відображенням тодішнього суспільства Франції. Піковий король асоціювався з царем Давидом, червовий – з Карлом Великим, бубновий – з Юлієм Цезарем, трефовий – з Олександром Македонським. Дами втілювали дружин правителів, а валети – їх слуг. Тузи стали уособленням якихось вищих сил, які перевершували всіх смертних. Досить довго гра в карти була долею кримінальників, але пізніше вона стала залучати інтелігенцію. Так сфера карткових ігор стала асоціюватися з величезними грошовими оборотами.

Знамениті шулери

Гральні карти стали чудовим знаряддям праці для тисяч шахраїв по всьому світу. Але найщасливішими з них були Б’янко і Лафокард. Ці чоловіки мали європейські коріння, однак працювали вони в Латинській Америці, на Кубі. Тоді острів знаходився під владою Іспанії, проте це не завадило йому стати раєм для контрабандистів і злочинців. Через Кубу проходили величезні товарні потоки з Латинської Америки в Європу, а самі організатори нелегальної торгівлі буквально купалися в золоті. Однак чималу частину стану підприємливі люди спускали за картковими столами кращих клубів Гавани, столиці Куби. У перервах між іграми багаті відвідувачі, серед яких були й громадяни США, ласували елітним коньяком і шампанським.

Власники розважальних закладів заманювали заможних людей не тільки делікатесами, але і красивими повіями, чиї послуги були безкоштовними для тих, хто вирішив зіграти в карти. Красива і багата життя Гавани не могла не залучити талановитого шулера Б’янко. Цей чоловік народився в Іспанії, хоча за національністю був греком. Щоб провернути блискучу аферу, Б’янко придбав велику партію високоякісних гральних карт і відзначив їх невидимими знаками з допомогою крапа. Всі карти були продані на Кубу за дуже низькою ціною. Шулер зазнав збиток, але в нього ще все було попереду…

Коли карти краплені карти Б’янко поширилися по всьому елітних клубах Куби, заповзятливий сам іспанець приїхав на острів. Це був 1856 рік. Спритник ходив по гральним закладам і пробував себе в азартних розвагах. Він відчував «свої» карти пальцями, так як на них був нанесений крап. Це і допомогло аферистові вигравати шалені суми грошей. Бьянко був дуже обережним – він не відвідував один і той же клуб більше 2-х разів, одягався дуже скромно, жив у бюджетному готелі і постійно скаржився оточуючих на свою неудачливость. Всі вірили хитрому іспанцеві, однак йому «пощастило» потрапити на вудку до іншого шахраєві Лафоркаду. Як і Б’янко він був греком, але жив у Франції. Одного разу Лафокард приїхав на Кубу і зайшов в один з найдорожчих клубів Гавани. Чоловік вкрав гральні карти і мав намір їх помітити, але, як виявилося, на них вже був крап. Лафокард негайно придумав стратегію пошуку афериста, який позначив карти, а все для того, щоб зробити його своїм спільником.

Француз почав відвідувати ігрові клуби і уважно спостерігати за найбільш успішними картярами. Так він і вийшов на Б’янко, який обіграв його в одній з партій, після чого запросив суперника на дорогий обід. Чоловіки домовилися працювати спільно. «Солодка парочка» за відносно короткий період часу розорила кілька елітних закладів Гавани і довела до суїциду десяток азартних гравців, які програли не тільки гроші, але і власні заводи і підприємства. Поступово привезені з Європи карти зношувалися і витіснялися з карткових столів Куби новими колодами. Бьянко мав намір припинити шахрайство і повернутися в Європу, але його співучасник був проти. Лафокард ніяк не міг насититися грошима, хоча сума його стану стала шокуюче величезною. Бьянко прийняв рішення виїхати додому і в один день купив квиток на пароплав, взяв гроші і поплив в Іспанію. З тих пір його слід прохолов… Якось Лафокарда чекало фіаско –відвідувачі одного з ігрових клубів, які почали підозрювати чоловіка в шахрайстві, наполягли на повній заміні гральних карт під час партії.

Лафокард програв, після чого його заарештували, а вилучені у нього карти почали досліджувати на наявність міток. Чоловік постав перед судом, але від арешту його врятував висококласний адвокат, який був найнятий за кошти, що залишилися. Француз у всьому звинувачував свого напарника Б’янко. Лафокард заявляв, що шахрай втягнув його в свої брудні справи, а потім втік до Європи, залишивши його ні з чим. Суд визнав чоловіка винним, але Б’янко, обвинуваченого у злочині, так ніхто і не знайшов. На цьому історія закінчилася.